Як війна зруйнувала мрії успішної дівчини
У 26 років Анастасія Романова заснувала власне PR-агентство в Києві. Команда вже була створена, а договір з першим замовником уже підписаний. Через кілька тижнів молода дівчина, яка має два дипломи, сиділа вже не в новообставленому кабінеті, а на валізах. Війна на її українській Батьківщині раптово обірвала мрію – і відкрила нове життя. Життя невизначеності.
Анастасія Романова рідко залишала своє життя на волю випадку. У 18 років тодішня студентка факультету журналістики почала працювати ведучою на обласному телеканалі. «Це була велика мрія мого батька», – пояснює вона з посмішкою. Після п’яти років роботи перед камерою вона зрозуміла, що бути журналістом в Україні – це важко зводити кінці з кінцями. Тому вона паралельно почала працювати в більш прибутковій галузі — маркетингу. «Мене влаштували бренд-менеджером у велику компанію краси. Через рік мені запропонували підвищення до директора з маркетингу», — згадує вона.
Молодий босс
Усього через рік на цій посаді вона вирішила стати самозайнятою особою. Анастасія Романова заснувала агенцію B2B/B2C у сфері краси та здоров’я, яка є важливою економічною галуззю в Україні. До неї приєдналися кілька колишніх колег, яких вона запросила. Це було в січні – за місяць до того, як росіяни напали на Україну.
Через кілька днів вона зібрала речі і виїхала з Києва на машині з найкращою подругою. Вона залишила батьків і хлопця, який з батьком пішли в оборону. Мати хотіла залишитися вдома. 26-річна дівчина мала на думці конкретну мету, коли пішла. «Перший клієнт мого PR-агентства – німець. Він запропонував мені роботу та житло», – розповідає Анастасія. Але її супутниця була проти Німеччини. Зрештою, Відень мав послужити компромісом. «Ми обидві думали, що Відень — надійний притулок для двох молодих жінок», — пояснює киянка, адже безпека зіграла важливу роль у виборі місця призначення.
Шок
У перший тиждень у Відні, де вони зняли квартиру, вона не розуміла, що з нею сталося. «Все, що я мала, я повинна була залишити. Для мене життя починається спочатку», – каже вона. Її погляд губиться в глибині чашки, яку Анастасія міцно стискає. Вона радіє, що жива і молиться за благополуччя своєї родини в Україні, – чітко зниженим голосом каже молода дівчина.
Усього після кількох тижнів перебування у Відні вона закохалася в місто та менталітет тутешніх людей. «Ми, українці, голосні і не любимо правил. Австрійці ж набагато спокійніші і дотримуються цього. Мені це подобається», — каже вона з посмішкою. Її співвітчизники часто хаотичні й бездумні, у їхньому способі життя часто бракує структурності. «Мені не вистачає рівноваги з нами», — скаржиться вона і сподівається, що зможе набути цих чеснот в Австрії.
Непорушна впевненість у собі
Після трьох тижнів перебування у Відні та початкового шокового стану Анастасія Романова була готова хоча б частково повернутися до «нормальності». Зараз вона оновлює своє резюме і хоче подати документи до шкіл, телевізійних станцій та маркетингових агентств. «Я маю хорошу освіту і можу спиратися на великий досвід. Я засучу рукави», — пояснює вона з рішучим поглядом, який показує, що її впевненість у собі не зламана попри все.
Тим часом у соціальних мережах вона знаходить відволікання від жахливих новин із рідної країни. В Instagram вона намагається привернути увагу своїх 6500 підписників до «несправедливості, яка відбувається з моєю Батьківщиною». Серед її фоловерів також було чимало росіян. Більшість уже повернулися до неї спиною. «Знайома з Москви написала мені ненавистні повідомлення. Вона назвала мене фашисткою і сказала, що хотіла б, щоб я опинилася в пеклі», — каже вона, хитаючи головою. Ви не розумієте цієї ненависті.
Загалом, зараз вона задає собі багато запитань. Вона могла відповісти хоча б на одне, а саме щодо свого майбутнього. Вона має намір залишитися тут до кінця війни. Ви наважитесь прогнозувати, коли це може закінчитися? «Боюся, що не цього року».